На початку 1980-х років Воппінг не був тим престижним столичним районом, яким він став згодом. Це була покинута та занедбана зона з лабіринтом причалів, складів і залізобетонних конструкцій. Тоді у цій урбаністичній пустці з’явився Wapping Autonomy Centre — короткотривалий, але знаковий самокерований простір анархічної солідарності. Далі на londonski.
Історія заснування та розвиток Wapping Autonomy Centre
У 1981 році розпочав свою діяльність анархістський проєкт під назвою Wapping Autonomy Centre у Воппінгу, Лондон. Співробітник альтернативної друкарні Little A Енді Мартін запропонував організаторам розташуватися в орендованому приміщенні Metropolitan Wharf. Так, розгорнувся експеримент зі створення автономного простору для культурної та політичної самоорганізації анархістської молоді міста.
Анархо-комуністичний активіст Альберт Мельцер у своїх спогадах згадував, що натхненником Wapping Autonomy Centre був Ронан Беннет — майбутній письменник та сценарист з ліворадикальним минулим. Він власноруч планував облаштування приміщення та встановлював технічні системи з пристроями для реалізації задуму. Однак початковий ентузіазм зіткнувся з викликами реальності. Протягом першого тижня існування центру відвідувачі понівечили та зруйнували майже всі стіни, сантехніку та меблі.
Фінансування Wapping Autonomy Centre здійснювалося коштом анархістських благодійних ініціатив. Вирішальним джерелом стали гроші, зібрані від продажу синглу Persons Unknown/Bloody Revolutions, спільного випуску двох культових гуртів — Crass і The Poison Girls. Додаткові пожертви надходили з доброчинних концертів цих же колективів, які були на той час провідними представниками політизованого панк-руху.
Незабаром у Wapping Autonomy Centre з’явилася бібліотека. Однак вона була заповнена полемічними анархістськими трактатами, які радше виконували роль ідеологічного декору, ніж реального джерела інтелектуальної взаємодії. Один з відвідувачів розповідав, як натрапив на полицях на російську працю часів Першої світової війни. Коли він зауважив про сумнівну репутацію автора як антисеміта, охоронець мовчки вихопив книгу з його рук, різко повернув на місце і на прощання продемонстрував свою зневагу грубим жестом.
Водночас Wapping Autonomy Centre намагався розвивати свій простір для концертів, вечірок і творчості. Особливо яскраво це можна було помітити під час підготування до новорічної події, що обіцяла бути тріумфом контркультури. До програми потрапили такі представники панк-сцени, як The Mob, Apostles, Null & Void, Flack та Blood And Roses. Однак реальність швидко розвіяла романтику. Із зіркового складу гуртів на подію з’явилися лише одиниці.
Наприкінці діяльності Wapping Autonomy Centre половина виконавців не з’являлася, а інша була нестерпною для прослуховування. Необмежена свобода дій обернулася руйнуванням простору — як фізичного, так і соціального. Меблі було знищено, стіни спаплюжено, а невимушена атмосфера зникла. Зрештою, була втрачена не лише будівля, але й гроші та дух спільної справи. На початку 1982 року фінансово та фізично виснажений центр припинив своє існування.
Спадщина та значення діяльності Wapping Autonomy Centre
Wapping Autonomy Centre не можна назвати успішним у звичному розумінні, але можна назвати впливовим. Його поразка була відвертою, але і його досягнення — беззаперечними. Центр об’єднав альтернативну молодь на протестах проти лабораторій вівісекції, м’ясної промисловості та політики уряду Маргарет Тетчер. Саме у його межах звучали гурти, що стали класикою анархо-панку, зокрема Anthrax, The Apostles, Cold War, Conflict та Rudimentary Peni. Простір також надихнув хвилю самокерованих сквотів у різних куточках Лондона. З його духу виросли Ambulance Station, Molly’s Café та Bingo Hall.
Концерт Rudimentary Peni, 1982