У серці Лондона наприкінці 1950-х років з’явилося місце, яке кидало виклик традиціям кавової культури та політичним підвалинам свого часу. Так, кав’ярня Partisan Coffee House стала притулком для інтелектуалів, митців та активістів. Належачи до нових лівих, вони прагнули осмислити світ після Угорської революції, Суецької кризи та зростальної комерціалізації суспільства. Далі на londonski.
Історія заснування та розвитку Partisan Coffee House
Наприкінці 1950-х років британська інтелектуальна й культурна сцена переживала трансформацію. Одним із символів цих змін став Рафаель Самуель — молодий випускник Оксфорда, чия енергія та сміливість сприяли створенню нових культурних платформ. Ще студентом він разом зі Стюартом Голлом, Габріелем Пірсоном і Чарльзом Тейлором долучився до заснування журналу Universities and Left Review. Ця ініціатива з’явилася у відповідь на трагічні події 1956 року — вторгнення СРСР в Угорщину, яке підірвало віру багатьох європейських інтелектуалів у радянську модель соціалізму. Видання прагнуло запропонувати новий простір для роздумів, у якому соціалізм виходив за межі економічних теорій, поєднуючи політичну думку з мистецтвом, культурою та повсякденним життям.
Успіх ULR надихнув Рафаеля Самуеля на більш практичний експеримент. У 1958 році він заснував Partisan Coffee House — місце, яке мало стати не лише кав’ярнею, а й центром зустрічей, дискусій та культурних подій. Назва закладу відсилала до пам’яті про антинацистський опір, а сама ідея — до легендарних паризьких кафе Flore і Deux Magots, де формувалося інтелектуальне середовище післявоєнної Франції. Ентузіаст свідомо протиставив своє творіння комерціалізованим закладам, що з’являлися у Лондоні на хвилі італійської кавової моди.
Придбавши будинок у Сохо, Рафаель Самуель перетворив його на багатофункціональний осередок Partisan Coffee House. На першому поверсі облаштували кав’ярню у модерністському стилі, з оригінальними меблями та творами мистецтва. У підвалі влаштовувалися шахові партії, театральні постановки та музичні вечори джазу, блюзу та скіфла. Не маючи досвіду бізнесмена, засновник проявив себе як харизматичний організатор, здатний переконати інших у своїх ідеях і мобілізувати ресурси.
У Partisan Coffee House Рафаель Самуель запропонував меню, яке суперечило усталеним нормам. Замість традиційної британської дієти післявоєнного раціонування — екзотичні та космополітичні страви, покликані відкрити відвідувачам нові горизонти смаку. Деякі страви навіть вважалися неїстівними, але вони залишалися доступними й викликали захоплення у спраглих до змін. В «антиеспресо-кафе» гостям подавали «партизанську каву» — фільтрований напій, який був радше ідеєю, ніж гастрономічною насолодою. Стюарт Голл пізніше визнавав, що смак у неї був далеким від привабливого.
Проте практичність залишалася слабкою стороною Partisan Coffee House. За вишуканим дизайном і мистецьким антуражем ховалася хаотична організація. Прибиранням нехтували, персонал мав неохайний вигляд, а фінансова стратегія була примарною. Заклад ніколи не досягав прибутковості. Через п’ять років ідеалізм поступився реальності. У 1962 році кав’ярня закрилася, будівлю продали, а борги сплатили.
Визнання та значення діяльності Partisan Coffee House
Створена як «соціалістична кав’ярня», Partisan Coffee House протистояла комерціалізації та намагалася запропонувати альтернативу атмосфері повоєнної Великої Британії. У її стінах відбувалися кінопокази, читання поезії та неформальні концерти, що поєднували інтелектуальний пошук з культурною творчістю. У підвальному приміщенні збиралися музиканти й поети, а бібліотека на верхніх поверхах перетворювалася на арену гострих дебатів та розмов. Серед її відвідувачів були визначні постаті 20 століття, зокрема Стюарт Голл, Реймонд Вільямс, Карел Рейш, Ліндсі Андерсон, Джон Бергер тощо. Водночас саме відданість принципам гостинності й антикомерційності стала причиною краху.
