Починаючи з 1970-х років, художники африканського, азійського та карибського походження активно дискутували про відсутність свого представництва у музеях і галереях Заходу. Ця боротьба за видимість стала поштовхом до появи нових кураторських ініціатив, серед яких особливе місце посідає виставка «The Other Story». Вона мала на меті переосмислити модернізм, внісши до нього кольорових представників, чиї твори створювали альтернативну історію британського мистецтва періоду 1946-1986 років. Далі на londonski.
Історія заснування та розвитку «The Other Story»
З часу відкриття у 1968 році й аж до середини 1980-х років програмою Hayward Gallery опікувалася Рада з питань мистецтва Великої Британії. Саме там у 1978 році художник і незалежний куратор Рашид Араїн уперше представив свою ідею майбутньої виставки «The Other Story». Його звернення до куратора Ендрю Демпсі стало початком тривалого діалогу, який, попри початкові відмови, зрештою втілився у проєкт, що згодом вирушив у тур Великою Британією. Підготовка збіглася з часом соціальної поляризації, антирасистських протестів і зростання усвідомлення ролі мистецтва у формуванні національної ідентичності.
Експозиція була розділена на чотири тематичні розділи, кожен з яких відображав різні аспекти мистецького пошуку й культурного діалогу. «In the Citadel of Modernism» став найбільшим і найважливішим. Усі художники, окрім Рональда Муді, брали участь у цьому розділі особисто. Модернізм тут було представлено як живу, динамічну практику, що продовжує розвиватися. Перевага надавалася живопису та скульптурі, які репрезентували течію у її класичній формі: абстрактній, фігуративній, ортодоксальній.
Другий розділ, «Taking the Bull by the Horns», зосередився на боротьбі митців з канонами модернізму 1960-х років. Він відображав перехід від академічного мистецтва до експериментальних, перформативних і партисипативних практик. У розділ увійшли лише чотири художники, усі чоловіки, чиї роботи поставали як критика неоекспресіонізму, що у 1980-х роках домінував у живописі.
Після проходження перших двох частин виставки відвідувачі підіймалися нагору задніми сходами, що вели до галерей верхнього поверху. Там на них чекала наступна секція — «Confronting the System», де художники зверталися до політичних і соціальних реалій того часу, кидаючи виклик системним ієрархіям у мистецтві та суспільстві. Маршрут експозиції закінчувався в останньому розділі — «Recovering Cultural Metaphors», який вів назад до початку сходів і завершував подорож у галереї. У ньому художники зверталися до символів, міфів і культурних образів своїх країн походження, переосмислюючи їх у сучасному контексті.
Зрештою, виставку «The Other Story» відвідало понад 24 тисячі людей, що стало значним показником інтересу публіки до теми культурної ідентичності та постколоніального мистецтва. Успіх проєкту сприяв тому, що вона була також показана у Wolverhampton Art Gallery, а згодом — у Manchester City Art Gallery та Cornerhouse. Через кілька десятиліть інтерес до експозиції відродився у цифровому форматі. Дослідницький центр Afterall створив присвячений їй мікросайт, який став онлайн-платформою для аналізу, архівування та обговорення її значення.
Визнання та значення «The Other Story»
Виставка «The Other Story» вперше об’єднала роботи азійських, африканських і карибських ентузіастів, які творили у післявоєнній Великій Британії. У ній узяли участь двадцять чотири художники, серед яких Ахмед Парвез, Авінаш Чандра, Едді Чемберс, Кіт Пайпер, Салім Аріф та інші митці, чия творчість формувала візуальну мову мультикультурної країни. Проте проєкт не уникнув критики. Оглядачі зазначали, що він не повною мірою відобразив жвавість афро-карибських народних культур, кіно та музики. За організатором також спостерегли прагнення бути схваленим системою, яку той водночас критикував як несправедливу.
